Айкан Сафоглу
Айкан Сафоглу (нар. 1984 року) створює міждисциплінарні наративи, у яких його прагнення, мрії та суперечності кидають виклик історичному часу. Привласнюючи технічні невдачі, Сафоглу здійснює інтимну роботу з пам'яттю, що ігнорує медіаумовності. Його гібридні художні форми фрагментують, відтворюють і переорієнтовують онтологічні питання у кіно, фотографії та перформансі. Художник здобув ступінь магістра образотворчих мистецтв з фотографії у Вищій школі мистецтв імені Мілтона Ейвері при Бард-коледжі, що в Аннандейлі-на-Гудзоні, штат Нью-Йорк (2014), а також ступінь магістра за програмою «Мистецтво в контексті» в Берлінському університеті мистецтв (2010). Серед нещодавніх персональних виставок Сафоглу — «Відчайдушність» у «Kulturhaus Obere Stube» (2024), «Тілець» у «Pilot», Відень (2023), «Перерва» у «Salt Galata», Стамбул (2022), «Ebbe/Flut» у «Coalmine», Вінтертур (2022) та «Я буду твоїм дзеркалом» у «Kunstverein Göttingen» (2021). Роботи митця також демонструвалися в рамках таких важливих виставкових проєктів, як «Les Rencontres d’Arles» (2021), 39-та виставка сучасного мистецтва «EVA International» (2021), «VIDEONALE.18» (2021) та 11-та Берлінська бієнале сучасного мистецтва (2020). Сафоглу нагороджений гран-прі 59-го Міжнародного фестивалю короткометражних фільмів в Обергаузені (2013) та Премією Бірґіт Юрґенссен (2021). На основі своєї художньої практики здобув ступінь доктора філософії в Академії образотворчих мистецтв у Відні (2025). Живе й працює у Відні.
РОЗЕТКА (ВІКНО-ТРОЯНДА)
2024
друк на фользі, наклеєний на акрилове скло
Люб’язно надано художником
Розетка (Вікно-троянда) – це гігантські пазли, частина яких складена на підлозі. Вони відображають контакти та історію, які пов’язують Туреччину та Німеччину в ширшому контексті Середнього Сходу. На картині зображено зал очікування на залізничному вокзалі Сіркеджі у Стамбулі. Його запроєктував німецький архітектор Август Джасмунд. Наприкінці ХІХ ст. вокзал був кінцевою східною станцією Орієнт Експресу. У 60-х рр. ХХ ст. було підписано договір про працевлаштування між Федеративною Республікою Німеччиною та Туреччиною, і ця станція стала відправним пунктом для багатьох мігрантів, які вирушали з Туреччини до Німеччини. Вікно та будівля відображають німецький орієнтальний погляд на візуальну мову Близького Сходу, зокрема Османської імперії.