Базель Аббас і Руанн Абу-Рахме
Базель Аббас і Руанн Абу-Рахме народилися 1983 року на Кіпрі та в США відповідно. Живуть і працюють у Рамаллі та Нью-Йорку. Їхня спільна творчість включає в себе звук, зображення, текст, інсталяції та перформанси, які досліджують перформативність, політичне уявне, тіло й віртуальність. Персональні виставки Базеля та Руанн відбулися в Музеї сучасного мистецтва, Нью-Йорк (2022), Чиказькому художньому інституті (2021) та Музеї Аструп-Фернлі, Осло (2023). Їхні роботи було представлено на бієнале у Шарджі (2015, 2023), Берліні (2022), Сан-Паулу та Кванджу (2014), а також у Венеції (2009).
ДОПОКИ МИ НЕ СТАЛИ ВОГНЕМ, А ВОГОНЬ – НАМИ
2023 – у процесі створення
4-канальне відео, 2-канальний звук, сабвуфери, сталеві панелі, сублімаційні принти на шифоні, цифрові принти на папері
32′14″
Допоки ми не стали вогнем, а вогонь – нами яка складається з кількох робіт, які під час кожної наступної презентації створюють нову цілісну версію. Твір багатогранний, у ньому використано колекцію зібраних авторами зображень, звуків та слів, а також тканини та металеві барикади, що стоять окремо. Робота дуже чуттєва та сповнена барв, які викликають асоціації з рослинами: фіолетовий колір будяка, червоний – маку, а також рожевий та індиго, які інколи з’являються на негативах або зорових «післязображеннях». Ми чуємо і бачимо записи танців та співів із таких місць, як Сирія, Палестина, Ірак і Ємен, а також нові перфоманси, створені митцями разом з музикантом та танцюристом з Палестини. Допоки ми не стали вогнем, а вогонь – нами – це лірична робота, в яку органічно вплетено малюнки батька Абу-Рахме, робота, присвячена темі втрати – втраті спільноти та землі внаслідок колоніалізму поселенців та геноциду, втраті любові, ідентичності, втраті того, що неможливо вловити, а в кінцевому результаті – втраті пам’яті. Також робота є частиною довготривалого проєкту, що розпочався 2020 року, May amnesia never kiss you on the mouth (mayamnesia.com).
«Свідчи, о ясна зоре», 2016–2019
Інсталяція Базеля Аббаса й Руанн Абу-Рахме «Свідчи, о ясна зоре» розглядає зв’язок між знищенням тіл і стиранням зображень, а також досліджує умови, за яких ці тіла й зображення можуть постати заново. Роботу побудовано на записах з камер відеоспостереження ізраїльської армії, отриманих та оприлюднених правозахисною групою «Бецелем». 19 березня 2014 року 14-річний Юсуф Шавамрех перетнув «роздільну стіну», встановлену ізраїльськими військовими поблизу Хеврона; він ішов збирати акуб, рослину-делікатес палестинської кухні. Ізраїльські війська із засідки застрелили підлітка. «Свідчи, о ясна зоре» творить фрагментований сценарій на основі онлайн-записів щоденного насильницького стирання тіл, землі й будівель, але також їхнього повернення через ритуальні пісні й танці. Те, як Аббас та Абу-Рахме використовують ці цифрові фрагменти, водночас нагадує нам, що в певних ландшафтах не діє концепція відповідальності за скоєне, і спонукає задуматися про здатність технологій, зокрема інтернету, відновити й увічнити існування убитих.