Це — зображення

2025
Відеоінсталяція

Робота бере свій початок зі співпраці Клеменса Пула з його другом, який був фіксером у різних іноземних медіа під час першого року повномасштабного вторгнення. Переглядаючи години відзнятого матеріалу, вони вели розмови про сам процес відбору: чому саме ці кадри обирають для телевізійних сюжетів чи публікації у соціальних мережах? Що робить одне зображення «точнішим» або «правдивішим» за інше?

Із цих роздумів виникла відеоінсталяція, що працює з ледь вловимим й проблематичним поняттям «ідеального зображення» — концептом, сформованим безперервним потоком візуальних матеріалів про війну та глобальною циркуляцією посередкованої емпатії. Робота досліджує те, як ми оцінюємо зображення — активно чи пасивно — і як ці оцінки формуються під впливом того, що митець називає прихованим ідеалом.

Це «ідеальне зображення» завжди лишається невизначеним, але водночас — безсумнівно: навіть ракурс, кадрування, кут зйомки чи світло здатні впливати на те, що є правдивим або достовірним — зображення краще передавало б нашу реальність, наш намір або і те, і інше. У час війни, коли створення зображень відіграє вирішальну роль у військовій, цивільній і політичній комунікації, розуміння — і потенційно створення — такого досконалого зображення стає питанням життя і смерті, навіть попри його постійну невловимість.

Робота стверджує, що цей прихований ідеал — невидиме «досконале», до якого ми інстинктивно прагнемо, — формує спосіб, у який ми створюємо, сприймаємо та поширюємо зображення. Вона натякає, що ми діємо як творці й споживачі зображень саме завдяки цьому ідеалові, або принаймні під його тихим, керівним впливом.