Дарія Кольцова
Дар’я Кольцова (н. 1987, Харків, Україна) — сучасна українська мисткиня, діяльність якої охоплює інсталяції, перформанси, створення вітражів і соціально заангажоване мистецтво. У своїй практиці звертається до пам’яті, травми, війни й вразливості людини перед історичним насильством. За час, що минув із початку роботи у 2010-х роках, стала помітною постаттю українського концептуального мистецтва; досліджує теми анексії Криму й війни, що триває.
Художня мова авторки спирається на концептуалізм і розглядає колективну пам’ять і суспільну травму, а також інкорпорує в себе крихкі й символічні матеріали: скло, тканину, землю. У своїх роботах мисткиня створює простори для роздумів, жалоби й турботи, запрошуючи публіку до інтимного переживання втрати, стійкості та переміщення.
Роботи Кольцової експонувалися на різних міжнародних майданчиках, зокрема в «Suprainfinit Gallery» (Бухарест), Музеї Людвігів (Кельн), «Альбертіні» (Відень), «Мистецькому арсеналі» (Київ).

CВІДКИ
2024
Вітраж, метал
Вітраж, метал
Розглядаючи взаємозв'язок між пам'яттю, антропогенним середовищем й уявним простором, твір продовжує попередню практику художниці: підкреслення крихкості ландшафтів та об'єктів, які співіснують з людьми. У роботі «Свідки» галерейний простір заповнюють скульптури у вигляді соняшників і пшеничних колон. Вони виступають синекдохою втраченої землі, створюючи висушений і випалений пейзаж, яким блукають глядачі й глядачки. Незавершеність ландшафту породжує потужну поетику пам'яті, здатну — через показ тонкої фрагментації — зафіксувати горювання та жалобу Землі. Чорне скло не виконує своєї основної функції, оскільки не пропускає світла, однак цей непрозорий стан дозволяє розкритися травмі, яка далі втілюється у виразно окреслених скульптурах. Світло розбивається — і соняшники перетворюються на скорботних вартових. Спалення українських полів соняшника й пшениці під час російського вторгнення, що триває, викликало у художниці обурення — і бажання вшанувати природу, яке втілилося у формі колючих і моторошних соняшників. Вони — наче тіні міжпоколіннєвих травм, історій гніту, жорстоке відлуння яких лунає сьогодні.