Катерина Алійник
Катерина Алійник народилася 1998 року в Луганську. 2016 року переїхала до Києва, де вступила до Національної академії мистецтв та архітектури. 2021 року здобула ступінь магістра живопису. 2020 року пройшла курс із сучасного мистецтва у KAMA (Kyiv Academy of Media Art) та програму «Позиції художника/-ці» в рамках «Курсу мистецтва» Метод-фонду. Її головні медіуми – живопис і текст. Працює здебільшого з темою війни та окупації Донбасу за допомогою образів природи та не-антропоцентричної оптики.

РАДІСТЬ ВІДКЛАДЕНОЇ СМЕРТІ!
2025
олійна фарба на полотні
Замовлено Музеєм сучасного мистецтва у Варшаві, Центром дослідження візуальної культури та RIBBON International для Київської Бієнале 2025
У своїй роботі Катерина Алійник досліджує суть жорстокості не через її безпосереднє зображення, а через порушення звичного порядку речей, підкреслюючи, як щоденне життя може стати джерелом жахіття. Це метафоричне відображення ефекту, який здійснює війна не лише на довколишній світ, а й на внутрішнє сприйняття, примушуючи людей почуватися тваринами у замкненому колі страху, які відчувають полегшення лише на короткі миті. Коли ракета пролітає повз, настає відчутне полегшення й особлива, життєствердна радість, що цього разу смерть відкладено. Цей щоденний та сезонний цикл повторюється знову й знову, і чим довше та частіше людина перебуває в цих екстремальних ситуаціях, тим важче їй думати про ширші контексти.
ЧОГО ХОЧЕ ГЕРОЇНЯ — ГОЛОВНЕ ПИТАННЯ
2023
Акрил на папері
Робота є частиною серії «У нас квитки в перший ряд», яка розвиває тему відсутності людської фігури в ландшафтах. На момент створення роботи прямий і чистий контакт з українською землею уже чотири роки був неможливим. Однак дистанція теж буває прекрасною і продуктивною. Ми спостерігаємо за ураженим війною пейзажем і за самою війною з різної відстані. Пейзаж — водночас фон для наших дій, власне такі дії і головні герої. Тепер, коли ступити на ці землі абсолютно неможливо, лишається тільки уважно спостерігати за повільним і жорстоким розгортанням сюжету, у якому ми більше не граємо ніякої ролі. Для цієї серії Катерина використала тонкий і старий склеєний папір — крихкий і тимчасовий. Він контрастує з товстим полотном, яке репрезентує міцніший раніше зв'язок художниці з українським ландшафтом.