Леся Васильченко
Леся Васильченко (народилася в Києві, Україна; живе в Осло, Норвегія) працює з різноманітними медіа: відео, фотографією, інсталяціями тощо. У своїй художньо-дослідницькій діяльності авторка зосереджується на вивченні точок перетину між візуальною культурою, медіатехнологіями та хронополітикою. Співкураторка галереї «Podium», ініційованої та керованої художниками, та засновниця «STRUKTURA. Time», міждисциплінарної дослідницько-практичної ініціативи у сфері візуального мистецтва, медіаархеології, літератури та філософії. Закінчила спеціальність «Журналістика» у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та здобула ступінь магістра образотворчого мистецтва у Національній академії мистецтв в Осло. Нещодавно роботи мисткині виставлялися в Музеї Мунка, Центрі мистецтв Хені-Унстад і арт-просторі «Kunsthall Oslo». Твори художниці увійшли до колекції Музею сучасного мистецтва «KIASMA» / Фінської національної галереї в Гельсінкі, Фінляндія.
ПЛАЧ ВЕРБИ, ВИРІЗЬБЛЕНИЙ У СВІТЛІ
2025
скульптура
кристал пам’яті 5D, плакуча верба, супутникове фото SAR, бетон, відлита форма з епоксидної смоли
Замовлено Музеєм сучасного мистецтва у Варшаві, Центром дослідження візуальної культури та RIBBON International для Київської Бієнале 2025. За підтримки OCA Norway
Цей меморіал належить до уявного майбутнього та досліджує, як пам’ять і скорбота зберігаються у технологічному, культурному та екологічному вимірах. Центральне місце у ньому займає плакуча верба, яка в українському фольклорі символізує циклічність часу, пам’яті та відродження. У роботі поєднано дані SAR, фольклор, оповіді про привидів. У ній досліджуються вербові ліси, які сьогодні ростуть на місці, де колись була вода, – дерева, як свідки, живі архіви насилля, опору та пам’яті, вкоріненої у сплюндрованій землі. У скульптуру вміщено супутникове фото Каховського водосховища, виконане за допомогою радару SAR (synthetic-aperture radar) після зруйнування греблі в Новій Каховці 6 червня 2023 р., а також оптичний прилад для зберігання даних у форматі 5D – «вічний кристал пам’яті» – створений для збереження даних протягом мільярдів років. Завдяки тому, що він закодований світлом, прилад перевершує папір, плівку і жорсткі диски та виступає водночас метафорою й епітафією глибинного часу: скам’яніле світло, що переносить пам’ять у майбутнє, яке ще не настало. Усередині звучить українська народна пісня про плакучі верби, наспівана голосом бабусі мисткині, голосом, збереженим завдяки технології, створеній для того, щоб пронести його далеко поза людські масштаби часу.
ТАХІОНЕСС
2022
HD-відео, 8’
архівні кадри, фотографії, YouTube, записи з камер відеоспостереження, відео з дронів, відеофрагменти з новин
НІЧ
2025
HD-відео, 6’
кадри з Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г.С. Пшеничного та сімейного архіву художниці,
листівки, YouTube, записи з камер відеоспостереження, відео з дронів, відеофрагменти з новин, відео з передової
Видимі нам зірки могли давно зникнути, однак їхнє світло все ще досягає нас через мільйони років. Інформація, як це світло, долає технічні, часові й політичні бар'єри. «Ніч» і «Тахіонесс» розгортаються як медіаархеологія зображення, де кожна технологічна епоха залишає власний слід часу.
Через поєднання відеозаписів нічного неба з 1918 по 2025 рік «Ніч» реконструює століття українських ночей. Васильченко перетворює лінійність на одночасність: на відео втілено одну суцільну ніч, у якій — у безперервному потоці — розгортається ціле століття. Через кадри блекаутів та обстрілів робота демонструє, як війна перетворює ніч на простір страху й вразливості, відображаючи міжпоколіннєвий характер травми.
Спираючись на концепцію хонтології Жака Дерріда, художниця показує, як ніч стирає панівні системи знань і таїть у собі ненаписане й незадокументоване — приховані голоси свідків і свідок історії, які залишаються непочутими та чекають на свій час. Ніч відкриває нам минуле, що ніколи не зникає повністю і постійно повертається — як привид історії — визначаючи як сьогодення, так і майбутнє.
Назва роботи «Тахіонесс» походить від тахіону — гіпотетичної частинки, яка рухається швидше за світло. Робота представляє сходи сонця з 1990 по 2022 рік, конденсуючи тридцять років історії в одну подію. Вона об'єднує сотні фотографій, зібраних художницею з різних джерел, в автоматично згенерований спогад про світанок. Відео розмірковує про прогностичні технології і вплив штучного інтелекту на конструювання пам'яті. «Тахіонесс» триває вісім хвилин — стільки часу необхідно сонячному світлу, щоб досягти Землі й людського ока.