Яна Кононова
Яна Кононова — українська художниця, практики якої засновані на роботі з камерою, текстом та варіативними техніками друку. В своїй мистецькій практиці вона розглядає ландшафт як форму історичної артикуляції та чутливий терен в межах екокритичних і спекулятивних підходів. Вона досліджує тактильні властивості фотографічного зображення, перебуваючи на межі між матеріальним процесом і його візуальною репрезентацією. Докторка соціологічних наук, а також випускниця програми «Мистецтво та кураторська практика» у New Center for Research & Practice (США). Кононова є лавреаткою премії Bird in Flight Prize в номінації«Відкриття року» (2019) та Hariban Award від Benrido (2022), а також була номінована FOTODOK до мережі талантів FUTURES (2023). Її проєкти отримали підтримку Фонду Енді Воргола для візуального мистецтва (2023), Інституту наук про людину (Institut für die Wissenschaften vom Menschen, скорочено IWM, 2024) та Faktura10 — ключової ініціативи Ribbon International (2025). Роботи мисткині широко експонувалися в Україні та за кордоном.
Пороги
2024–дотепер
Цифровий друк на габардині, інсталяція
Відправною точкою для роботи став образ іконостасу в православному храмі — межі між вівтарем і навою, прикрашеною янголами, святими та символами, впорядкованими в певній ієрархії. Це символічне розділення між просторами виявилася співзвучною сприйняттю художниці реальності під час війни, коли минуле й майбутнє здаються відсутніми. Їм на зміну приходить роздроблене, радикально відмінне від «нормального» життя сьогодення, яке наповнене невідомим. Звертаючись до форми іконостасу, Кононова створює колажоване зображення реальності, використовуючи символи сьогодення: образи війни, світлини, зроблені до війни, або такі, що не мають прямого стосунку до неї, але з’явилися в час її перебігу. Кожна сцена розгортається й перетікає в іншу, масштабуючись у нові, альтернативні ландшафти.
Однак навіть ця архітектурна структура, що покликана надати колажу цілісності, видається завислою в порожнечі. Її центр постійно вислизає. Вона збирається, щоб знову розпастися, — вічно формуючись, розкладаючись і вибухаючи у спробі примирити мінливий, зміщений центр усієї композиції. Через таку практику роботи із зображенням, художниця створює картину ускладненої реальності, де пейзаж виступає не просто сталим архівом, а рухомою і вразливою структурою.