2024–2025
подвійна відеоінсталяція 60′ (30′ кожна частина)
Частина 1 (Надір) – замовлена steirischer herbst ’24, створена steirischer herbst ’24, CASKFILMS і Haus der Kulturen der Welt (HKW).
Частина 2 (Едита) – замовлена Музеєм сучасного мистецтва у Варшаві, Центром дослідження візуальної культури та RIBBON International для Київської Бієнале 2025. Співпродюсування: CASKFILMS та TAXISPALAIS Kunsthalle Tirol.
Художнє дослідження обох проєктів замовила Berlin Artistic Research Programme 2022–2023.
Використано фрагменти студентських фільмів (Лодзька кіношкола, 1966–1983):
Урок 41, Абделла Дірссі, 1966
Амгар, Мустафа Деркауї, 1968
Тінь серед інших, Абделькадер Лаґтаа, 1969
Вересневий рапорт, Рупен Восгіморукян, 1969
Елізабет, Ідрісс Карім, 1973
Проте колір надії інший, Абделькадер Лаґтаа, 1972
Зажди, зажди, Беверлі Джоан Маркус, 1978 і 1980
Патрик, Беверлі Джоан Маркус, 1980
Дорогий татку, Ларедь Хадер, 1983
Актори:
Абделькадер Лаґтаа: Надір
Марта Ойжинська: Едита
Матеуш Ґурський: Ярек
Дагмара Бак: Архівістка
Марцин Чарнік: Чоловік І
Ґжеґож Фалковський: Чоловік ІІ
Знімальна група:
Сценарій і режисура: Ассаф Ґрубер
Продюсер: Ґійом Кайо
Оператор-постановник: Сімон Веронег
Делеговані продюсери: Александер Більнік (tak mi źle films), Аґата Терпял (Cinescop)
Асистент режисера: Морія Матіяху
Сценографія: Мая Павліковська
Менеджер локацій: Януш Домбкевич
Звукозапис: Мариля Клосувка та Анна Ленарчик
Звуковий дизайн: Йохен Єзуссек

«Чудесна випадковість» Ассафа Ґрубера (нар. 1980, Єрусалим) — подвійна відеоінсталяція, дія якої розгортається між 1968 і 2025 роком. Робота досліджує те, як у кіно перетинаються пам’ять, ідеологія та інтимність. Історія починається в Лодзькій кіношколі й розповідає про викладачку монтажу Едиту, єврейку за походженням, вигнану з Польщі внаслідок політичних чисток 1968 року. Між Едитою, Надіром (її марокканським студентом) і Яреком (протеже Едити й найближчим другом Надіра) виникає напружений емоційний зв’язок. Їхні стосунки позначено вимушеним переміщенням, асиметрією і тиском політичних обставин.

Чимало років по тому на сцені знову з’являється лист, надісланий Едитою з Хайфи. Він спонукає Надіра повернутись до Лодзі, де він починає знімати фільм, намагаючись відтворити й уявити життя Едити. Фільм також проливає нове світло на стосунки Надіра та Ярека, розмиваючи межі між біографією і проєкцією. Робота Ґрубера частково базується на біографії марокканського поета й режисера Абделькадера Лаґтаа (нар. 1949, Касабланка, Марокко), який грає Надіра; оригінальні кадри чергуються з уривками з фільмів студентів і студенток Лаґтаа, а також його колег.

У злагоді з міркуваннями митця про те, як особисті наративи перехрещуються з ширшими політичними структурами, кохання переплітається з ідеологією. Пам’ять постійно заломлюється через історичні розриви, тож глядач чи глядачка опиняється у стані невизначеності між реальними подіями минулого та їхніми пригаданими, уявними й альтернативними версіями.

Ассаф Ґрубер брав участь у виставці «Близький Схід, Далекий Захід» (3 жовтня 2025–8 січня 2026) у Музеї сучасного мистецтва у Варшаві в рамках Київської бієнале 2025 року.

Частина 1: створено на замовлення «steirischer herbst ’24». Продюсери: «steirischer herbst ’24», «CASKFILMS» та «Haus der Kulturen der Welt» (HKW).

Частина 2: створено на замовлення Музею сучасного мистецтва у Варшаві, Центру візуальної культури та «RIBBON International» для Київської бієнале 2025 року.
Продюсер: «CASKFILMS» спільно з «tak mi źle films», Інститутом Адама Міцкевича й
«TAXISPALAIS Kunsthalle Tirol».
Асоційований продюсер: Юсуф Ольмез.

Художнє дослідження для обох проєктів виконано на замовлення Берлінської програми художніх досліджень 2022-23.

Проєкт містить фрагменти студентських фільмів, створених у Лодзькій кіношколі між 1966 та 1983 роками:

Частина 1:
«Урок 41», Абделла Дірссі, 1966
«Амгар», Мостафа Деркауї, 1968
«Тінь серед інших», Абделькадер Лаґтаа, 1969
«Вересневий звіт», Рупен Восґіморукян, 1969
«Елізабет», Ідрісс Карім, 1973
«Проте колір надії інший», Абделькадер Лаґтаа, 1972
«Зачекай, зачекай», Беверлі Джоан Маркус, 1980

Частина 2:
«Амгар», Мостафа Деркауї, 1968
«Десь у якийсь день», Мостафа Деркауї, 1971
«Зачекай, зачекай», Беверлі Джоан Маркус, 1978
«Патрік», Беверлі Джоан Маркус, 1980
«Дорогий татку», Ларедж Хадер, 1983

У ролях:
Абделькадер Лаґтаа: Надір
Марта Ойжинська: Едита
Матеуш Ґурський: Ярек
Даґмара Бонк: архівістка
Марчін Чарнік: перший чоловік
Ґжеґож Фальковський: другий чоловік

Сценарист і режисер: Ассаф Ґрубер
Продюсер: Ґійом Кайо
Оператор: Сімон Веронеґ
Делегований продюсер 1 і 2: Александер Більнік («tak mi źle films»)
Делегована продюсерка 1: Аґата Терпял («Cinescop»)
Асистентка режисера: Морія Матітягу
Сценографія: Мая Павліковська
Менеджер локації: Януш Домбкевич
Звукозапис: Мариля Клосувська й Анна Ленарчік
Звукове оформлення: Йохен Йезуссек

Самія Халабі
Птаха пес, 1987
3:40 хв
Земля, 1988
1:20 хв
Кінетичні картини, створені на комп’ютері Amiga; звук

Маяк, 1993/2025
6:17 хв
ЧЕРВОНА КАНАРКА й сірий павук, 1993/2025
2 хв
Кінетичні картини, створені за допомогою програми кінетичного живопису на ПК з операційною системою Windows. Звук: Кевін Натаніель і Хасан Бакр

Надано художницею і галереєю Сфер-Семлер (Бейрут/Гамбург)

Самія Халабі (нар. 1936, Єрусалим) — провідна постать сучасного абстрактного мистецтва та впливова дослідниця палестинського мистецтва. Її кінетичні абстракції, згенеровані завдяки цифровим технологіям, ґрунтуються на уявленні про живопис як темпоральний досвід, у якому зміна обрисів і форм здатна розширити наші способи бачення та мислення.

«Птаха пес» і «Земля», створені 1988 року на комп'ютері Commodore Amiga 1000 у будинку художниці в Нью-Йорку, — це анімовані роботи, де присутні рух і звук, на основі нескладної комп’ютерної програми. Перед нами динамічний простір, де форми поступово змінюються, розширюються і повертаються назад. Рух, простір і час є тут взаємозалежними поняттями, а відчуття бачення виникає в процесі руху. Творчість Халабі часто звертається до природи й історичних явищ на зразок ранньої ісламської архітектури та радянського авангарду. У її роботі «Земля» повторюване розширення і стиснення розростаються до окупації: форми переростають в інші форми й витісняють одна одну, наводячи на думку про зміну кордонів та контролю. За словами художниці, «Землю» присвячено її батьківщині, Палестині, звідки Халабі було вигнано під час Накби — розпочатого у 1948 році масового переміщення палестинського населення.

Ця тема присутня і в пізніших роботах, як-от «Маяк» і «Червона канарка й сірий павук», створених за допомогою програми кінетичного живопису, яку Халабі розробила для своєї художньої практики. Пульсуючі структури й мелодійні звуки цих робіт породжують ритм виникнення і розчинення, що нагадує ритм сигналів маяка. Через поєднання хроматичних систем Халабі інсценує зустріч між крихкими й хижими формами. Живопис перетворюється на поле живого досвіду, де комп’ютерні програми, сприйняття та політичний простір постають як процес безперервного становлення і як обшир можливостей.