Еда Аслан
Еда Аслан (нар. 1993, Стамбул) — турецька художниця, інсталяції і дослідницька практика якої досліджують пам'ять, домашнє повсякдення та ігноровані наративи колективної історії. Через роботу з архівами, свідченнями й крихкими просторовими слідами вивчає втрачені або незафіксовані історії на перетині особистої і публічної пам'яті. Вивчала скульптуру в Університеті Мармара, а пізніше продовжила навчання за спеціальністю «Часові медіа» в Університеті образотворчих мистецтв Гамбурга (HfBK). Нещодавно роботи мисткині було відзначено престижними нагородами, зокрема премією імені Макса Пехштейна (2025) і премією імені Карла Дітце (2025). Еда також отримала грант на роботу (Arbeitsstipendium) у сфері образотворчого мистецтва (2026) від департаменту культури та ЗМІ Гамбурга. Індивідуальні й колективні проєкти Аслан отримали низку грантів: «Hamburg Projektförderung für Bildende Kunst» (2023), «Zeit-Stiftung Ebelin und Gerd Bucerius Kunststipendium» (2022), «SALT Research Funds» (2018). Роботи художниці виставлялися на різноманітних платформах, серед яких Франконський єврейський музей, «DEPO Istanbul», «Kunsthaus Hamburg», IASPIS, 4-та Мадридська бієнале та «Kunstverein Harburger Bahnhof». Аслан живе й працює в Гамбурзі.
Сльози падають, але ніколи одна одної не торкаються
2025
Нержавіюча сталь, скляні трубки ручного видуву, морська вода з середземноморського узбережжя Туреччини
7 см × 497 см
Надано художницею
В основі представленої інсталяції Еди Аслан (нар. 1993, Стамбул, Туреччина) — стародавня практика, пов’язана з ловцями сліз, невеликими посудинами, також відомими як слізниці чи ашкдан: у минулому в деяких частинах Західної Азії їх використовували для збирання і зберігання горя. Створена Аслан скульптура складається з видутих вручну скляних елементів, розміщених уздовж стіни, і наповнена морською водою. Вода поступово випаровується, залишаючи по собі соляні сліди, непримітний осад, що наводить на думку про жалобу, відсутність і трансформацію.
Інсталяцію пронизує поетичний підтекст — відлуння миті на березі моря: темрява, що рано запала; поривчастий вітер; сіль, яка кристалізується на шкірі. Роботу Аслан породжено Середземномор'ям, близьким її серцю і насиченим історіями транзиту, зустрічей, вимушеного переміщення й повернення. Перед нами місце, позначене глибокою прив'язаністю і неминущою любов’ю — але також розривами, конфліктами й утратами. Цей перенесений в інсталяцію сенсорний спогад укорінює роботу в пережитому досвіді, де тіло зустрічається з тими елементами, які містяться тут у склі. Між жалобою і зціленням є щось, що зависло в підвішеному стані; щось невирішене, однак присутнє. Воно підказує нам: горе не зникає, а змінює форму, обертаючись на крихкі і довговічні сліди.