Джета Братеску
Джета Братеску (нар. 1926, Плоєшт, Румунія; пом. 2018, Бухарест) була однією з найважливіших художниць румунського повоєнного періоду. Через комуністичну цензуру змушена була покинути вивчання літератури й мистецтва в Бухарестському університеті, але продовжила навчання наприкінці 1960-х. До багатоманітної творчості Братеску входять малюнки, графіка, колажі з тканини й паперу, інсталяції, об'єкти, фотографії, експериментальні фільми та перформанси. В авангардній практиці художниці розмито межі між мистецтвом і життям; у центрі її робіт — питання пам'яті та історії, людської ідентичності, нормативності й жіночого гендеру. Роботи Джети Братеску виставлялися на численних персональних і групових виставках міжнародного рівня, зокрема на «documenta» в Афінах і Касселі (2017); у «Hamburger Kunsthalle» (2016); у «Tate Modern», у Ліверпулі (2015); на Венеційській бієнале (2017; 2013; 1983; 1960); на Трієнале в Парижі (2012); у «Tate Modern» у Лондоні (2012); у Національному музеї сучасного мистецтва в Бухаресті (2012); на Стамбульській бієнале (2011); у Новому музеї в Нью-Йорку (2011); на бієнале в Сан-Паулу (1987; 1983).
Мандрівник
1970
Дерев'яний складаний переносний стілець, чорно-біла фотографія, роздрукована на папері й наклеєна на дерево
89 × 23,5 см
Колекція Музею сучасного мистецтва у Варшаві
«Мандрівника» Джети Братеску (нар. 1926, Плоєшті, Румунія – пом. 2018, Бухарест, Румунія) задумано як грайливий автопортрет. Перед нами дерев'яний розкладний стілець, оживлений розміщеними на його круглому сидінні фотографіями очей художниці. Творчість мисткині почалася в соціалістичній Румунії за диктатури Ніколае Чаушеску (1967–1989) й розвивалася в культурному кліматі, який продовжував зазнавати впливу радянських моделей контролю. Дефіцит матеріалів й ідеологічний нагляд обмежували мистецьку діяльність, заохочуючи до імпровізації, непомітної субверсії і діяльності в інтимному просторі студії.
У таких умовах Братеску звернулася до знайомих побутових предметів, перетворюючи їх на незалежні носії значення і дозволяючи їм обростати фрагментами особистої міфології. Її практика бриколажу — збирання фрагментів, образів і жестів — перетворює повсякденні матеріали на засоби вираження. Власне, і сама студія мисткині функціонувала як утопічний мікрокосм, світ, де уява долає політичні й фізичні обмеження. Тож «Мандрівник» утілює загале утопічне бачення Братеску: світ, де акт споглядання стає подорожжю, а художній простір — водночас пунктом призначення і відправною точкою.