Ліда Абдул
Ліда Абдул (нар. 1973, Кабул) отримала бакалаврські ступені з політології (1997) та філософії (1998) в Університеті штату Каліфорнія, Фуллертон, а також магістерський ступінь з образотворчих мистецтв в Каліфорнійському університеті в Ірвайні (2000). Разом із родиною Абдул втекла з Афганістану після радянського вторгнення в 1979 році й жила як біженка в Індії та Німеччині, а згодом іммігрувала до Сполучених Штатів. На основі цього досвіду розглядає себе як кочову художницю; її фільми, відеороботи й інсталяції пронизано темами культурної ідентичності, міграції і процесів руйнування та вимушеного переміщення, які позначають новітню історію Афганістану.
Персональні виставки художниці пройшли в Національному музеї Афганістану, Кабул (2007); Музеї сучасного мистецтва в Індіанаполісі (2008); Художньому музеї імені Краннертів, Шампейн, Іллінойс (2010); Центрі сучасного мистецтва Малаги, Іспанія, та Фонді Галуста Гюльбенкяна, Лісабон (обидві 2013); Фонді Галуста Гюльбенкяна, Париж (2014). Роботи Абдул було представлено на групових виставках «Глобальні фемінізми», Бруклінський музей (2007); «Історія насильства», Хайфський музей мистецтв, Хайфа, Ізраїль (2009); «По той бік пам’яті», Музей на Шві, Єрусалим (2011); та «Проєкт переходу», «Yapi Kredi Kültür Merkezi», Стамбул (2013), а також на Венеційській бієнале (2005 та 2015); Московській бієнале (2007); «Документі», Кассель, Німеччина (2012).
У транзиті
2008
Відео, звук, перенесено з плівки 16мм
4:55 хв
Надано художницею і галереєю «Giorgio Persano»
На околицях Кабула, столиці Афганістану, лежать покинуті радянські літаки, наче скелетовані рештки війни й окупації. Їхні продірявлені кулями туші — нагадування про невитравні шрами конфлікту. На тлі цього пейзажу Ліда Абдул (нар. 1973, Кабул, Афганістан) зафільмувала групу маленьких дітей, які взаємодіють з уламками не як із залишками насильства, а як із місцем для гри. Вони зі спокійною рішучістю заповнюють спустілий корпус і проколоту шкіру літака м’якою ватою, ніжно обробляючи його рани.
Цей акт, водночас грайливий і глибокий, вказує на спосіб зцілити зламане. Тягнучи за мотузки, діти намагаються підняти літак у повітря, наче повітряного змія: даремне, проте сповнене уяви й колективної рішучості зусилля. Зі зброї літак перетворюється на тіло й зависає у просторі між машиною і птахом. Перформанс Абдул підкреслює стійкість дітей, які зростають серед війни. Їхня невинність трансформує руйнування в надію і вказує на гру як протиотруту від травми.
«У транзиті» спирається на попередню практику мисткині, яка досліджує культурну ідентичність, міграцію, а також руйнування і переміщення, що позначають новітню історію Афганістану, — і пропонує нам потужну візію оновлення та можливостей.