Мона Хатум
Мона Хатум народилася в палестинській родині в Бейруті у 1952 році. Під час короткого візиту до Лондона в 1975 році спалах Ліванської громадянської війни завадив їй повернутися додому, і відтоді вона постійно живе в Лондоні.
Вона провела персональні виставки у численних музеях Європи, США, Канади та Австралії. Також брала участь у багатьох важливих виставках, серед яких Венеційська бієнале (1995 і 2005), Documenta у Касселі (2002 і 2017), Бієнале у Сіднеї (2006), Стамбульська бієнале (1995 і 2011) та Московська бієнале сучасного мистецтва (2013).
Серед останніх персональних виставок — масштабна ретроспектива, організована Центром Помпіду, Париж (2015), яка згодом подорожувала до Tate Modern, Лондон, та KIASMA, Гельсінкі (2016). Іншу велику виставку започаткувала Колекція Меніл, Х'юстон (2017), яка згодом була представлена у Фонді мистецтв Пулітцера, Сент-Луїс (2018).
Хатум була удостоєна Премії Жоана Міро (2011), 10-ї Хіросімської мистецької премії від міста Хіросіма (2017), а також нещодавно Премії Імператорів (Praemium Imperiale), яку присуджує Японський мистецький фонд за її життєві досягнення у категорії скульптури (2019). Вона є чинною лауреаткою Премії Хуліо Гонсалеса (2020), яку з 2000 року присуджує Інститут сучасного мистецтва Валенсії (IVAM), де її монографічна виставка була представлена до 12 вересня 2021 року.
СПОГАД, 1995
Творчість Мони Хатум сформувалася під впливом особистого досвіду конфлікту й переміщення. У своїх роботах художниця часто використовує власне волосся, привертаючи увагу до людського тіла, його інтимного існування й залишених ним слідів. Інсталяція «Спогад» складається зі столу з ткацьким верстатом для плетіння з людського волосся, сотень клубочків волосся, розкиданих підлогою, а також довгих пасом, що звисають зі стелі до рівня плечей. Хатум кілька років збирала й скачувала своє волосся в коконоподібні кульки – і зрештою використала цей матеріал для «Спогаду» в рамках виставки «Всередині видимого» в Кортрейку. Інсталяція Хатум розташована всередині бегінажу XVI століття та вшановує пам'ять жінок, які колись населяли його будівлю.
Місба
2006–2007
Латунний ліхтар, металевий ланцюг, лампочка й обертовий електродвигун
58 × 32 × 28,5 см
Надано «Mona Hatoum Foundation»
Єдиним джерелом світла в темній кімнаті є ліхтар, що звисає зі стелі й повільно обертається. Його мінливе сяйво створює інтимну й спокійну атмосферу. Однак у «Місбі» Мони Хатум (нар. 1952, Бейрут, Ліван) відчуття знайомої реальності швидко руйнується: вирізані на ліхтарі зображення є не декоративними візерунками, а силуетами озброєних солдатів. Саме їхні збільшені тіні відкидає на стіни ліхтар.
Коли «місба» («ліхтар» арабською) обертається, здається, що загрозливі фігури патрулюють межі кімнати зі зброєю в руках. У нас виникає відчуття прихованої небезпеки, відчуття, що за нами спостерігають. М’який рух світла різко контрастує з насильством, на яке вказує; так виникає розрив між візуальною красою і прихованою нестабільністю. Навіть зіркоподібні мотиви на ліхтарі починають сприйматися як спалахи вибухів й нагадувати про конфлікт і руйнування.
Присутній у «Місбі» взаємозв’язок притягання і тривоги наділяє виставковий простір психологічною напругою, у якій відлунюють ширші теми творчості Хатум: вимушене переміщення, глобальне насильство й нестабільність сприйняття у світі, де повсякденне ніколи не є нейтральним.
Мона Хатум брала участь у виставці «Батьківщини й периферії» (9 жовтня 2025–11 січня 2026) у M HKA — Музеї сучасного мистецтва Антверпена в рамках Київської бієнале 2025 року.