Анатолійський жіночий хор «Seyyare» виник зі спонтанного акту спільного співу під час похорону Філіз Ташкин, піонерки мігрантського руху опору, яка померла 17 січня 2024 року. Під патронатом Шермін Ланґгофф, художньої керівниці Театру імені Максима Горького, і музичним керівництвом відомої співачки Семи Моріц учасниці хору — жінки з досвідом міграції і вигнання — на понад десяти мовах виконують на сцені багатовікові народні пісні з Анатолії, Балкан, Кавказу й Близького Сходу.

Прем'єрний виступ хору, приурочений до Міжнародного жіночого дня, відбувся 8 березня 2025 року, а наступні концерти колективу пройшли 13 липня 2025 року й 8 березня 2026 року в Театрі імені Горького. Аудиторія надзвичайно позитивно прийняла надзвичайно різноманітний у мовному й музичному плані репертуар хору, і з жовтня 2025 року «Seyyare» регулярно виступає у Театрі імені Максима Горького в рамках театральної постановки «Червоний будинок» відомого режисера Ерсана Мондтаґа.

З кожним виступом анатолійський жіночий хор «Seyyare» здобуває все більше визнання і отримує численні запрошення на фестивалі в Німеччині й за кордоном, зокрема на «Pop-Kultur» 2026 року в Берліні та на захід, організований культурним діячем Оканом Баюльгеном 2026 року в Стамбулі.

Музиканти: Мартін Лілліх — бас; Серкан Дуран — бузукі й баглама; Н.Н. — перкусія.
Учасниці хору: Асмін Су Кьок, Айше Беррін Конуралп, Барбара Базіле, Бетюль Фірат, Чен Маймон, Ділара Пак, Ділек Олчюм, Еда Айлін Доганай, Елла Олівія Бендер Семерчі, Гьозде Бочу, Гюлюзар Мертін, Хюля Еде-Учта, Кебіре Ючесан Фрібель, Мелтем Шульце, Небахат Башболат, Некла Деніз, Сельда Шакар, Сельвер Мерсін, Сермін Доганай, Суна Кьок.
Диригентка: Сема Моріц.

Сема Моріц — співачка, оповідачка й дослідниця музики. Живе між Берліном і Стамбулом; понад чотири десятиліття працює на перетині музики, пам'яті й художньої свободи. Трактує музику як простір зустрічі, автономії і колективної пам'яті.

Кар'єра Семи Моріц розпочалася в 1980-х роках — з класичної турецької музики. Після навчання співу та акторській майстерності долучилася до Турецького робітничого хору Західного Берліна («Batıberlin İşçi Korosu»), а пізніше виступала з ансамблем «Kreuzberger Freunde». У 1989 році разом із Дітером Моріцем заснувала гурт «Сема й Таксім» у Берліні й розробила для нього широкий репертуар, що включав джазові стандарти, «türkü» (традиційні народні пісні), експериментальну музику та оперети в джазовому дусі. Співпрацювала з такими музикантами, як Камалеш Майтра й Чарлі Маріано.

За свою кар'єру випустила цілу низку альбомів, які досліджують різноманітні музичні традиції і культурну пам'ять. Її проєкти об'єднують пісні й голоси з єврейського, сефардського, вірменського та турецького контекстів і включають в себе танго, фокстроти й вальси Стамбула 1920-40-х років, а також пісні опору. У такий спосіб мисткиня продовжує традицію видатних турецьких естрадних виконавців і виконавиць тієї епохи — традицію шансону, яка досі не здобула належного визнання в Німеччині.

У таких роботах, як «Епос про шейха Бедреддіна» (за Назимом Хікметом; створено у співпраці з Тунджелем Куртізом), «Композитор з Бейоглу» (про вірменського композитора Карніка Гарміряна) та «Легендарні пані» Сема Моріц розкриває приховані музичні історії, які часто перебувають поза офіційними культурними наративами. Її виступи — не ностальгійні ретроспективи, а художній акт повернення культурного розмаїття.

Поточний проєкт Семи, хор «Seyyare», об’єднує мігранток різних поколінь, які живуть у Берліні. Його присвячено віднайденню колективного голосу й успроможненню через музику. Як музична керівниця хору Сема також відповідає за театральну постановку «Червоний будинок» у Театрі імені Максима Горького.